Історія руху есперанто в Мелітополі
У 1887 році варшавський окуліст Людвіг Заменгоф винайшов есперанто — найпоширенішу у світі штучну мову. За задумом, есперанто мало стати мовою міжнародного спілкування, але, незважаючи на легкість у вивченні (найпростіша граматика, відсутність винятків із правил, впізнавані корені з європейських мов), потіснити англійську з міжнародного п'єдесталу не вдалося. Все-таки 130 років — це дуже мало для підкорення світу, і сьогодні есперанто — не більше ніж дивовижне хобі та спосіб знайти цікавих співрозмовників. Скільки людей володіє есперанто, сказати складно: різні джерела називають числа від десятків тисяч до мільйонів.
Щойно з'явилося есперанто, воно відразу викликало інтерес у різних куточках земної кулі, зокрема й у Мелітополі. Спроби винайти «світову мову» робилися й до цього, але есперанто виявилося найбільш вдалим і продуманим (Заменгоф працював над своїм проєктом понад 10 років). Спочатку не було жодних шкіл та курсів, тому люди вивчали мову стихійно й розрізнено. Щоб якось зібрати інформацію про тих, хто говорить на есперанто (інтернету та соціальних мереж у XIX столітті ще не було), використовувалися анкети в підручниках і газетах, а потім випускалися каталоги з контактними даними однодумців. В Україні масового захоплення новою мовою не було. У 1889 році в Києві було зареєстровано всього 33 шанувальники есперанто, а в 1895 — 6.
Перші відомості про мелітопольських есперантистів належать до початку XX століття. У цей час по всій Російській імперії почали відкриватися філії офіційного товариства «Есперо», заснованого в 1891 році та зареєстрованого в міністерстві внутрішніх справ. У 1904 році філія «Есперо» з'явилася і в Мелітополі.
Перший підручник з есперанто
Невідомо, скільки мелітопольців займалося есперанто, але мова явно мала попит. У 1906 році в Мелітополі була випущена книга «Сутність і майбутнє ідеї міжнародної мови» (автор — Людвіг Заменгоф, переклад з есперанто російською — І. Г. Ширяєва). Невелика цитата звідти:
Величезна більшість публіки... все ще дивиться на ідею міжнародної мови як на безглузду дитячу фантазію. Ми не маємо наміру переконувати цю публіку, тому що всі наші слова пропали б даремно. Переконати її може тільки час. Завтра вона побудує пам'ятники поборникам ідеї з тим же самим стадним почуттям, з яким сьогодні вона закидає їх брудом.
У 1910 році в мелітопольській книгарні «Катон і Брук» можна було придбати друковані видання на есперанто.
Потім Мелітополь якось різко зник з поля зору. У 1912 році вийшов довідник «Необхідні відомості про Есперанто» зі списком 42 міст, де вивчали мову, і Мелітополя там не було...
Натомість активно розгорнули діяльність есперантисти із Запоріжжя. У 1910 році в їхньому товаристві було понад 70 членів. У грудні 1913 року запоріжці влаштували величезну експозицію, присвячену есперанто, на якій було представлено понад 400 друкованих видань, афіші, альбоми, ноти, платівки, листівки... На виставку прийшло 1150 осіб. У січні 1914 року в Запоріжжі почав виходити журнал «Unuaj Fajreroj» («Перші Іскри»). Працювала бібліотека, де було 200 книг і 17 періодичних видань на есперанто.
Потім вибухнула революція, і прийшла радянська влада. У 1930-ті роки шанувальники есперанто були оголошені «шкідницьким станом», «троцькістами» та «шпигунами», багатьох було ув'язнено і розстріляно. Рух есперанто було повністю викорчувано.
Прапор есперанто
У сучасній Україні шанувальників есперанто більш ніж достатньо. Працюють клуби, проводяться з'їзди, багато українців зареєстровано в міжнародній есперантистській системі обміну візитами «Pasporta Servo». Але про есперантистів з Мелітополя щось нічого не чути. А більш ніж сто років тому мелітопольці вчили цю мову, і навіть книгу видали!
Коментарі
Дописати коментар